26 лютого народився Любомир Гузар

Любоми́р Гу́зар (26 лютого 1933 — 31 травня 2017) — український релігійний діяч, патріарх-предстоятель Української Греко-Католицької Церкви (2001—2011). Священик (з 1958), єпископ (з 1977), кардинал (з 2001). Верховний архієпископ Львівський (з 2001), Києво-Галицький (з 2005), архієпископ-емерит (з 2011). Народився у Львові, Польща. Представник українського роду Гузарів. 1944 року виїхав до Австрії, 1949 року — до США. Випускник Католицького університету Америки, Великої Духовної Семінарії Святого Йосафата в Римі, Фордгамського університету. Доктор богослов'я (1972). 1972 року прийняв чернецтво. Був сподвижником Йосипа Сліпого. Голова Львівської архієпархії в Римі (1984—1991). 1993 року повернувся на незалежну Україну, став її громадянином (2002), призначений очільником греко-католицького Києво-Вишгородського екзархату (з 1996). 2005 року повернув резиденцію голів Греко-католицької церкви до Києва після 450-річної перерви. Ініціював побудову Патріаршого собору Воскресіння Христового на київському Лівобережжі. 2011 року вийшов у відставку, передавши свої повноваження Святославу Шевчуку. Був одним із моральних авторитетів українців у 1990—2010-х роках, членом ініціативної групи «Першого грудня». Помер у Києві, Україна. Похований у київському Патріаршому соборі. Почесний громадянин Тернополя і Львова.

Народився 26 лютого 1933 в родині Ярослава Гузара та Ростислави Демчук у Львові, де закінчив народну школу та перший клас гімназії. Прадідом Любомира був о. Дмитро Гузар — священик УГКЦ, парох у містечку Завалів, батько Лева Гузара і тесть письменника, нотаріуса Володимира Левицького (більше відомий за пседонімом Василь Лукич).^[2]

У 1944 році сім'я його батьків виїхала до Австрії: у місті Зальцбурзі продовжив навчання в українській гімназії, а переїхавши у 1949 в США, закінчив середню освіту в малій духовній семінарії (St. Basil College Seminary) в Стемфорді, штат Коннектикут. Член Пласту. Капелан молодечих таборів Спілки Української Молоді (СУМ) у Елленвілі, штат Нью Йорк.

Вивчав філософію в Колегії св. Василія та 1954 року здобув ступінь бакалавра.

Богословські студії відбув у Католицькому університеті Америки у Вашингтоні, а в 1958, як питомець Великої Духовної Семінарії Святого Йосафата, здобув ліцензіат богослов'я. 30 березня того ж року Владика Амвросій Сенишин висвятив Любомира Гузара на священика для праці в Стемфордській єпархії.

У 1958—1969 — вчитель і префект у Стемфордській Духовній Семінарії Святого Василія. Також служив у Кергонксоні (штат Нью-Йорк) як душпастир оселі «Союзівка» Українського Народного Союзу та виховної оселі Спілки української молоді Америки в Елленвілі, штат Нью-Йорк. 3 1965 — настоятель парохії Пресвятої Трійці в Кергонксоні.

Продовжив філософські студії у Фордгамському університеті Нью-Йорка і 1967 року здобув ступінь маґістра.

У 1969 переїхав до Рима для продовження богословських студій, які завершив доктором богослов'я 1972 року (дисертація на тему «Митрополит Андрей Шептицький — провісник екуменізму»). У 1972 вступає в монастир св. Теодора Студита у Ґроттаферрата в Італії.

У 1975—1985 Любомир Гузар викладав догматику в Папському Місійному університеті «Урбаніана» в Римі, виконував різні доручення Патріарха Йосипа.

2 квітня 1977 в монастирі Студійського Уставу в Кастель-Гандольфо поблизу Рима висвячений Верховним Архієпископом Йосипом Сліпим на єпископа без згоди Римського Архієрея (тому аж до 1996 не діяв як єпископ)^[3].

У 1978 Патріарх Йосип призначає єпископа Гузара архімандритом цього монастиря, а також відповідальним за монастирі студійського уставу за межами України.

У 1984—1991 — протосинкел Львівської Архієпархії в Римі.

У 1993 з усією монастирською спільнотою з Гроттаферрата повернувся до України. Єпископ Гузар після повернення з довготривалої еміграції зі США мешкав у передмісті Львова — селі Зимна Вода на вул. Сірка^[4].

У 1995 закладено монастир Св. Теодора Студита в селі Колодіївка на Тернопільщині.

У 1993—1994 служив духівником у Львівській духовній семінарії Святого Духа.

2 квітня 1996 призначений на Екзарха Києво-Вишгородського екзархату з титулярним престолом Ніси Ликійської.

14 жовтня 1996, у зв'язку з поганим станом здоров'я Кардинала Любачівського, Синод Єпископів УГКЦ обрав Блаженнійшого Любомира Єпископом Помічником Глави Української греко-католицької церкви з делегованими правами.

Помер о  31 травня 2017 року у клінічній лікарні «Феофанія» після важкої недуги.